Маша, 36 - 29 марта 2012 22:47

Коли любиш людину, ти любиш його будь-якого. Коли він злиться. Коли напівмертвий від утоми приповзає з роботи. Коли він застуджений, з закладеним носом і запаленим горлом і відбивається від спроб укласти його в ліжко і напоїти гарячим молоком з медом. Коли він весь день наспівує безглуздий хіт, страшно при цьому фальшивлячи. Коли він спізнюється, поспішає, смикається, дратується через дрібниці, сміється там, де зовсім не смішно, хвалиться, не висипається, боїться, лізе з непотрібними порадами, розповідає вульгарні анекдоти , думає, що він завжди і в усьому правий ... Ти любиш його від маківки до п'ят з обгорілими на сонці плечима, здертими колінами, триденною щетиною, запаленими від безсонної ночі очима, шрамами ... З усіма примхами, капризами, амбіціями, симпатіями-антипатіями, депресіями, страхами, слабкостями, хворобами, дурницями. Дивне це почуття - любов ... Ніби вона підсвічує коханої людини якимось неоновим нетутешнім світлом, в якому все здається нескінченно дорогим і рідним ...
Тоді це справді любов... А не через тиждень знайомства казати "Я тебе кохаю"...

• 
• 
•