sekleta, 55 - 19 сентября 2008 13:56

Накинь на плечі плащ, на дворі дощ іде, прощаючись не плач, ніколи і ніде.
Це Марійка Бурмака, колись я любила ї слухати..Слухала щодня ,аж поки не почали мені снитись знайдені в піску ключі, і некопані криниці, і дощ... В снах я блукала нашою хатою, все шукаючи таємну кімнату, вхід до якої знав колись мій дід, і боялась знайти, бо шлях до кімнати лежав через темне і сповнене примар горище. А в уяві виникали криниці, в які я провалювалась і виходила таємними ходами, а там - зустрічались мені різні істоти, іноді смішні, а іноді - страшні, коли щось просили, а коли дарували. Подарували мені якось скрипку і яблуко. І я довго думала, навіщо ? Що я маю зробити з цією скрипкою? А з яблуком, заснути як Білосніжка? Чи пізнати як Єва? А може посадити зернятко у себе в садку, і виросте велика яблуня з молодильними яблуками, хто з"їсть - одужає від усіх хвороб...

А потім...

Не знаю, коли це сталося, але одного вечора я помітила, що вже давно не слухала Бурмаку, і дощ не слухала теж.Не сиділа під вікном просто так, не дивилась на краплі на склі, ти вважаєш це сльози.... це слід ... слід від неба що йшло по землі...

• 
• 
•