sekleta, 55 - 5 октября 2008 19:35

Просто сказати "гав"....

В селі у нас є кілька знайомих собак. Один з них - Тузік, песик наших родичів, Ніни і Василя.
Тузік - та ще собака, про себе думає в першу чергу.
Коли я приходжу до Ніни по молоко, Тузік зазвичай проводжає мене додому, а потім - спустошує "собачу" мисочку на подвір"ї. Іноді - навіть Риндіну мисочку, яка стоїть в хаті.

Тузік не гордий. Якщо треба заради вечері зайти в чужу хату - зайде, на правах родича.

На вигляд він - маленька світленька дворняжка, з почуттям власної гідності.

Отже, приїхала я в середу в село. Ввечері прийшла до Ніни по молоко, і Тузік радо рушив мене проводжати.
Я йому чесно сказала, що нічого у мене немає, можу тільки молока йому налити, а молоко - йому і дома налл"ють.
Але Тузік не повірив і пішов за мною.
Зайшли ми в подвір"я. Я налила йому молока в "собачу" мисочку і пішла в хату.
Через кілька хвилин на ганку почулося вимогливе "Гав!".

- Тузік, - сказала я. Давай будемо стриманими у своїх прагненнях. Я ж налила тобі молока, для родинного візиту такого вгощення досить...Йди краще додому.

У відповідь пролунало "Гав!"

Я пояснила, що на мою думку, не зовсім чемно отак стояти на чужому ганку і вимагати вечері у людини, яка щойно приїхала в село. Я ж не встигла нічого приготувати.

У відповідь Тузік сказав "Гав!".

Я запропонувала йому безліч варіантів поведінки, так, для роздумів:
- негайно йти додому
- відвідати інших родичів і сусідів;
- спробувати зловити мишку і нею повечеряти...

Тузік знову сказав "Гав!" і почав шкребтися у двері.

У відчаї я вломала шматок булочки, тієї,що була колись по 3 копійки, а скільки зараз коштує - не знаю, вийшла на ганок і кинула цьому ненажері. Булочка закотилась за відро, але Тузік її знайшов.

"Слава Богу!", - подумала я, зачиняючи за собою двері, нарешті він вгамувався.

За дверима пролунало вимогливе "Гав!".В супровіді гучного шкрябання.

Рекетир нещасний! Шантажист свинський! Ненажера лисогірська!
Довелося винести йому другу половину булочки, яку він в момент схрумкав.

І коли за дверима почулося чергове "Гав!", я втратила дар мови.

Всі можливі варінти мирного врегулювання конфлікту, на жаль, були вичерпані.
В арсеналі залишався тільки один, але безвідмовний засіб .Для спілкування з тваринами в безвихідних ситуаціях. Його передали мені, мабуть, з генами пра..пра...пра....пра... баби і діда теж. Ще з доісторичних часів.
Це майже як ядерна зброя проти мисливських луків.

Я взяла в руки віник, набрала в легені побільше повітря, згадала (подумки) пра...пра..пра..пра.. бабу Секлету та інших бабів і на одній ноті затягла....

Знамениту українську арію з народної опери "Вілякування собак".( Дія третя. Фінальна. Виконується в супроводі віника.)

Звучить так:" А-а-а-а-а-а-а зд-о-о-о-хне-е-е-еш ти-и-и-и-и!.
("А здохнеш ти!", але інтонацію на письмі передати неможливо. Я б етнографічні експедиції споряджала б, аби це записати)

Почувши страші слова, бідинй Тузік зойкнув, підібгав хвоста, і хода з подвір"я. ...В невідомому напрямку. Додому. Вечеряти.

Мораль: За допомогою доброго слова і пістолета ... можна зробити набагато більше, ніж просто за допомогою доброго слова!

• 
• 
•