sekleta, 55 - 30 октября 2008 22:02

Ходимо по театрах, ведемо щоденники в Інтернеті, вечорами балакаємо з приємними людьми у кав"ярнях...Дома не буваємо. І вільного часу у мене для власних приємностей залишається небагато. Для чогось такого, як у того бандерівця, що зловив золоту рибку, щось таке, для себе, така собі розкіш.
Як-то - пити зелений чай в подруги на кухні, а не переписуватись на сайті. Пити чай в реалі... Догралися, інтернет-залежні:)
Зрозуміла, що пекти пиріг з яблуками - для мене вже розкіш, а сьогоднішня поїздка на Львів - трохи обтяжливий обов"язок. Ніч у потязі, день - в організованих розмовах. Зате ввечері читатиму Сапковського.
До речі, як гарно зараз читається...Я вже почала ловити кайф від третього тому! Навіть зрозуміла, звідки той Стінолаз чи як там його взявся, і особливий авторський гумор теж знайшовся. Нарешті.
Але ж цей Сапковський, треба помудрувати над ним, поки втягненшся в 14 сторіччя, чи 15? Якраз Жанну Д"арк мають спалити.А Гуса вже стратили, ще до початку першої книги...
Не хочу у Львів, хочу в село!
Як вони, ці поїздки всі склалися в одне. Нема, щоб поступово з"являтись, вони всі вчепились в один осінній місяць, листопад і давай його експлуатувати.
От і виходить "драм кружок, кружок по фото, и еще мне петь охота.." і все це мені подобається,цікаве насичене життя, так, але ж де мій час для неробства? Як там запитувала Поліанна,а коли я буду жити, тьотю Поллі?
Коли я просто валятимусь на дивані чи пектиму печиво,і знатиму, що попереду цілий день неробства? Нічого не заплановано, нікуди йти не потрібно, можна пекти печиво, чи взяти шматок сиру і дві помідори і піти на острів з книгою... Чи чкурнути на вали на цілий день,
а потім блукати немирівським парком, і нікуди не поспішати...
Ой,щось я дуже прискорюю своє життя. Хочу, щоб йшло воно повільно, врівноважено, і без метушні.Хочу насолоди від миті сьогоднішньої, а не чекання чогось, що буде завтра, чи станется чи ні, а після нього буде добре, а чи буде,невідомо, але вже зараз не можу подивитись на небо і просто помріяти, бо поспішаю на поїзд, чи автобус, чи на зустріч, чи ще кудись, а тепер - додому, і там не встигла, а там - потрібно трохи доробити, і вже проект закінчився, а тепер новий починається...а я знову, як та маленька Поліанна дивлюсь на все це і дивуюсь, коли ж я буду жити?

• 
• 
•