sekleta, 55 - 3 декабря 2008 20:30

Сьогодні - день медитації. Все навколо таке поважно-похмуре, таке велично-сіре... День, аби думати про вічність. Найкраща медитація - миття посуду. Я помила, витерла кухонні тумбочки, заклала в машинку прання, пропилососила, і зрозуміла, що готова до творчості.
Від цих нехитрих дій мій розум сам по собі заспокоївся, і тихий голос всередині, той , про кого ще квакери писали , який з"являється після впокорення неспокійних думок, який і є нашим я, той тихий голос всередині почав читати вірш Василя Мисика про князя Ігоря:

Ніби й нічого не сталося
Дома все військо моє зосталося
І тільки Ярославна
По князю, живому й здоровому
Плаче....

Я блукала у власному домі, такому спокійному цього дня... шурхотіла пральна машинка, сопів Риндя у кутку, а я -то поливала вазони, то пила чай, то складала у шафу розкидані речі, і так - до обіду, аж поки не почались різні телефонні дзвінки, то се, то те...
Я витримала до п"ятої і почалапала в місто. До кількох обов"язкових ритуальних дій мого життя: перевірка пошти, зустріч з колегами, і писання цього щоденника.
А голос, голос щось розповідав, той самий вірш про четвер. Хотілося завтра теж мати такий спокійний день, але не вийде.

Тепер, тепер, а може в четвер...

Поїду, поїду
До берега тихого
Туди, де далеч моя простяглась
Хоч вільним вітром подихаю...

• 
• 
•