sekleta, 55 - 9 декабря 2008 17:50

Ага, а тепер читаємо продовження. Ми закінчили на слові "капець". Комп"ютер і жінка:хто переможе? Перемогла дружба.Нагадую, що цей запис присвячуються Олесі,я ка надихає мене на подвиги. На саме такі подвиги.

Отже, всліпу під”єднати не вийшло.
Я змирилась з долею і витягла доробало на стіл. Леся, змилуйся, прийди і підключи його під столом.Воно мені феншуй псує....

Але ж Леся не прийде опівночі.. Вона на привида не схожа, і телепортацію не зовсім опанувала.

Довелось самій старатись. Виставила я коробку на стіл ( я не впевнена, що вона зветься процесор, але якось же її треба назвати). Ситуація ... нульова. Дірка провалилась всередину. А болтики , болтики зачепились за човничок з голками.(Боже, про що я пишу?).

Але якщо ви це читаєте, то я справилась з задачею.

Я спробувала дірку, яку правильніше назвати човничок з дірками дістати з провалля. Знайшла криве шило, і підтягла ту дірку до краю. Потім, піцетом пробувала тримати і одночасно закручувати болтиком. Це нагадувало народну забаву нашого дитинства – вкуси яблуко на ниточці без допомоги рук. Виграло яблуко.

Риндя лежав в дверях і уважно спостерігав за моїми маніпуляціями. Потім прийшла мама і запитала, що це я роблю посеред ночі. А я комп”ютер підключаю. Мама запропонувала допомогти. Я здивувалась, взагалі мама посеред ночі не схильна до жартів, а пропозиція виглядадал як жарт.( бо людина, яка не вміє комп”ютер включити, навряд чи допоможе його підключити). Виявилось, що мама хотіла допомогти в траспортуванні. Взагалі то вона могла б потримати криве шило, поки я марудилась з болтиками. Або пінцет.
Хоча для втримання деталі потрібно було щось сильнішим чи як це сказати, тендітніше, інтелігнетніше за пінцет. Я почала думати про магніт. Але вчасно зупинилась. Щось мені підказало – магніт тут не допоможе.
І тут я згадала наш подвиг 2003 року. Довелось взяти пилочку для нігтів , відкрутити шурупчики і зняти кришку.(Взагалі то пилочка шурупчики не взяла, я їх пінцетом відкручувала). Зате я побачила, що ж там всередині!
Скажу зразу, у мене був культурний шок. Оце називається комп”ютером!? Оці тасьми і дроти записують мої думки? Дуже вже простенько вони виглядали.
Не божественно.
Просто до цього вечора люди, які самостійно , без Лесі розкручували комп”ютер , в моїх очах були схожі до богів. Грецьких. Тих,що Троянську війну влаштували. Майже земних, але з вмінням літати і безсмертям.
А виявилось... береш пилочку для нігтів, або пінцет, відкручуєш, закручуєш, і воно запрацювало. Я, правда, боялась, що вибухне.Чи задимить.
Якщо ви читаєте цей текст, то диму явно не було. Можете мені повірити.
Воно запрацювало, навіть без братової допомоги. А я наївна думала,що його дві вищих освіти якраз для збирання комп”ютерів придатні. Виявилось, що мій гуманітарний розум теж здатний таке зробити, не сам, а з допомогою моїх вмілих ручок.

А тепер про мишу. Направду, мій брат мене час від часу дивує. От влітку у багатостраждального "Евереста" відмовила миша. Якраз тоді, коли я дописувала черговий звіт . Моя племенниця, з майже дипломом Мурманського університету нічого не могла зробити, у миші працювала тільки права кнопка. Довідки вона нам видалавал, а документи зберігати відмовлялась. “Не знаю, что тут дєлать, тьотя “, - Оксанка перепробувала всі відомі їй варіанти. В запасі залишився дзвінок “дяді”. Брат поспівчував, звичайно, везти в сільські простори нову мишу він не рвався, і порадив – переключіть мишу в режив “для лівші”.
Так вона досі і працює.
Лівші, взагалі, геніальні люди.

• 
• 
•