sekleta, 55 - 10 декабря 2008 14:06

Присвячується Олесі, яка надихає мене на подвиги.
Ті,хто читає мої записи, знають,що час від часу у мене в коридорі щось стоїть. Це "щось" приїздить з села, і або часу немає,щоб його прилаштувати, або кваліфікованої чи живої чоловічої сили не вистачає..На вечір позавчорашнього дня у коридорі стояли: ящик яблук і комп”ютер. Якщо ви зараз читаєте ці рядки, то це означає,що комп”ютер у коридорі вже не стоїть. І винна в цьому ти, Олесю...
Ага, бо коли я тебе в тоді суботу просила його скласти, що ти сказала?... Спочатку, правда, ми дуже мило їли капустяний пиріг, потім – ще миліше балакали про свої кури і химині, а потім , коли вже час було йти по хатах, я згадала про комп”ютер у коридорі (бо ми якраз вийшли в коридор), і Леся мені сказал – нічого складного, для кожного дротика є своя дірка.

Тоді я ще сподівалась, що брат у неділю змилостивиться і його складе (Привіз же він це доробало з села)? І поставив у коридорі? Окремо монітор, окремо – бандуру, яка здається, зветься процесором, окремо – клавіатуру і мишу . (А про мишу – є ще й своя окрема історія, якщо встигу – опишу). Він це все привіз з села, бо інакше його або миші з”ли, або білочки з зайцями винесли. (Бо білочки з зайцями не знають,що цій техніці більше 10 років, і красна ціна їй – 200 гривень, та й то Сергій каже, що дуже й дуже завищено. Направду, ця річ безцінна. В ній зберігається кілька шедеврів, і навіть твій ,Наташа, мемуар, про наші подвиги 2004 року....І ще деякі речі, дорогі моєму серцю. Можна було б їх роздрукувати, чи переписати , але руки не .... ну от таке життя..)
Техніка приїхала на зимову квартиру. І стала в коридорі. Хто б мені пояснив, чого мій брат її там поставив? Він же прекрасно знає, що я не вмію складати цей механізм. Але, якщо ви читаєте цей текст – я вже навчилалась.. А якщо не читаєте...то досі не вмію. Життя – складна штука.

Отже, в ту суботу, поки ми те і се, і Олеся вже ніяк не встигала скласти чотири різних предмета в один, з гордим йменням “комп”ютер”, і вона сказала, що для кожного дротика є своя дірка, а я згадала,що брат прийде завтра... Але - завтра прийшов не тільки брат, і про комп”ютер, що стоїть у коридорі і всім абсолютно попадає під ноги, ніхто не згадав. Такий він непомітний виявився. На фоні Міші. Я всіх прекрасно розумію. Комп”ютера вони знають 10 років, а Мішу – вперше побачили. І його (комп”ютер)знову ніхто не склав. А я про це згадала тільки тоді, коли компетентні люди вже пішли.

Пройшло ще кілька тижнів. Грип минув, і ми поїхали в село. І брат разів п”ять був у нас в хаті. І жодного разу об комп”ютер не спіткнувся.

Час від часу я собі нагадувала золоту Лесену фразу, для кожної дірки свій дріт ... і обіцяла скласти чудо сьогодні ввечечі, завтра вранці, на вихідні..

Цейтнот настав сьогодні. Бо назавтра треба здати те,що я не написала у п"ятницю, і не написала сьогодні, бо запланувала черговий подвиг – пішла з офісу 16.30. А дома, окрім “чуда-доробала” іншої техніки нема. Це принципово, аби не зловживати різними нетами, і мати час для відпочинку.

Спочатку я погуляла з Мурцею, потім – почитала, потім виявилось,що по телевізорчику сьогодні неймовірно цікава серія ментовських війн про скінхедів, а у мене професійний інтерес, а потім – я махнула на все рукою і взялась переносити окремі частини цілого з коридора в кімнату.

Одна з причин, чому я це раніше не зробила... у мене в кімнаті на столі гарненько вмостились букет троянд, букет рожевих гвоздик, таких кущових, з квітами і бутонами, вже три тижні стоять; рожева з білими краями азалія у кошичку, і бегонія кольору .. світло помаранчевого. І цю всю красу треба було замінити монітором і процесором з назвою "еверест".

Коробка з усім начинням (тобто процесор?) від цього комп”ютера, вона не така як у людей. Прямокутна і плоска, якби це її назвати - горизонтальна. Я її ставила під стіл, а монітор – на стіл. Але, щоб підключити всі дроти під столом... раніше це робив хтось. А тут я взялась сама.

Мене Олеся надихнула. Я з нею постійно якийсь подвиг учиняю. Наприклад, з цим “Еверестом”.. якось, в 2003 році, сиділи ми в у мене і дивились диск з картинами Сальвадора Далі... І ще щось хотіли скинути на дискету. А дисковод – перестав працювати. Я подзвонила брату, той по телефону поставив діагноз – дисковод полетів. А мені дискета з документами на завтра потрібна. І,як завжди, вечір, ніч...
Словом, ви не повірите, що ми зробили. (Це Олеся винна, бо я б до такого не додумалась..) Ми розкрутили комп”ютер, а замість викрутки була пилочка для нігтів, зняли кришку, і щіточкою для пудри почистили пилюку, ну і трошки подмухали, повитирали то там, то в іншому місці чистими гарнчірочками.... Найбільше мене дивує,що ми потім все назад закрутили. Бо розкрутити – діло не хитре, а от зібрати без зайвих деталей... :) Та ще й так, щоб дисковод запрацював. Він досі працює.До речі.

Згадавши всі ці подвиги я взялась до справи.
Поприкладала дроти до дірок – о диво, вони таки різні! Сплутати неможливо. Я навіть героїчно спробувала підключити монітор в традиційому положенні (монітор на столі, коробка – під столом). Майже вийшло. Мишу під”єднала, і клавіатуру теж. А коли взялась до монітора, шнурок виявився закоротким. Я процесор боком ставила, і вперед висувала, і напомацки пробувала.. Там чомусь два болтика “болтались”. І один болтався сильніше. Я вже впихнула дроти в потрібну дірку, і почала закручувати оті болтики, аж раптом... “дірка” в яку я запихала те,що я називаю дротиками( а як ще назвати цей човничок з шпильками ), ось ця дірка провалилась кудись всередину. Капець.

Продовження цієї історії читайте в попередніх записках.

• 
• 
•