sekleta, 55 - 16 января 2009 14:19

Осипається хвоя з ялинки, а я зранку сумую за святом...
Наче з неба спустилась на землю і додому ніяк не втраплю...

Взагалі, ми в цьому році маємо найкращу у світі новорічну ялинку, мужньо придбану на ялинковому базарі за неймовірні гроші,і прикрашену іграшками, які я потроху назбирала з різних подорожей. На моїй ялинці: глиняна гусочка з Будапешту (з того магазину, де ми з Лесею купували гарні кружечки); чеські сонечка, випечені з солоного тіста (тримаються вже чотири роки); зроблені працьовитим китайським народом, але куплені в Берліні дерев"яна рукавичка і червона зірочка з товстої тканини;польська (що не завадить їй бути китайською) відьмочка на мітлі, дерев"яні краківські зірочки (з Ринкової площі, де ми забули про музей Матейка); сердечка, кулі, янголи, сніговички і діди-морози з усіх усюд (і підозрюю, що всі вони народились ...самі знаєте де); українська помаранчева лялька часів 2004 року ( бережу для нащадків), і купа старих, можна й написати, старовинних прикрас, які залишились з мого дитинства. Коли приходить брат, ми часом згадуємо, як малими купували ту чи іншу іграшку, а деякі з"явились ще до нашого народження і якимось дивом (бо іграшки - істоти крихкі) вціліли досі.

Ганнуся чіпляла ці всі красоти на нашу найкращу в світі ялинку і аж до Водосвяття вони милують око. А ще я люблю сидіти в рідзвяні дні повного неробства і дивитись на ялинку. Просто так, нічого не думаючи, розглядати іграшки . Або - згадувати дитинство і мріяти.

Люблю Новий рік за те, що це найменш ідеологізоване свято!
Свято, яке належить усім.


Трохи про Святий вечір. Бо Інтернет не дав це записати.Але в нас є гарні фотки, і Наташа на одній теж є.

Як завжди, ми пішли на традиційний музейний карнавал пісних страв. Послухали лекцію, напробувались куті, голубців, вареників… Ганнуся ходить вже другий рік, і цього разу запримітила смачну страву під назвою «Колобок». Хто пам»ятає далеке сільське дитинство, той згадає:бабуся пекла такого плоского коржика і розтирала мак з цукром. Коржик ламали, вимочували в макові і їли… Ганнуся прилаштувалась собі біля того «колобка», але колобка було мало, а бажаючих його спробувати – багато. Ще наша дівчинка має сповільнені реакції, тому …. Задовольнилась одним-двома шматками.
Дома ми почали складати меню на Святий вечір, рахували 12 страв, і горох, і квасолю, і вареники, і … записали той «колобок».
Цілий день човплися на кухні, квасоля підгоріла, а так – все нормально. Вже як стемніло, Ганнуся вирішила перевірити, чи все приготовлено.
–А колобок ? Тьотя, де колобок?
Тьотя дипломатично запропонувала обійтися цього року без колобка. Коли вже його пекти, час за стіл сідати…
Але в 10 років без колобка важко обійтися. Ганнуся покрутилась по кухні і придумала:
-Давайте мак розітремо, а хліб ( ми ж маємо свій хліб) поріжемо і він буде колобком!
От все життя вважала племінницю тугодумкою, а даремно!
Я навіть такої впертості від неї не чекала! На столі вже всі страви стоять, мама з татом, бабуся, всі сидять і вимагають починати вечерю, а ми з Ганкою мак розтираємо, бо ж куди без колобка? Страв 12 не набереться!

Правду кажучи, я в її віці була така ж несамовита. Як тільки дізналась,що треба на Святий вечір скуштувати всі 12 страв, одразу ж і почала. Я не врахувала, що скуштувати – це одна –дві ложки, і таки добряче об»їлась .Останні страви ледве впихала в себе, але знала точно: качки у мене не пропадуть. (це прикмета така, щоб птиця не зникала ( а я в бабусі пасла качок і гусей), треба всі 12 страв спробувати.

• 
• 
•