Александр, 45 - 11 января 2010 13:36

І була надія,
Що час мій прийшов,
Що здійснилась мрія,
І я вже знайшов

Нарешті єдину,
Що не грає в слова,
Ту щиру людину,
Що думки не хова.

Я майже повірив,
Хоча ображав,
Їй серце довірив,
А себе зневажав.

І думав я вперто,
Що буде надійною,
Що говорить відверто:
"Щирою, вірною".

І пройшла недовіра,
Перестав сумніватись.
Приспала вже звіра,
Хотів зустрічатись.

Себе довго картав,
Що тікаю я знов.
Думав Бог покарав:
Втрачу справжню любов…

(продовження буде…але не таке яке мало бути…)

• 
• 
•